«Лобстер» (2015), режисера Йоргоса Лантімоса, оригінальний та доволі нетиповий фільм про кохання, життя та смерть, сюжет якого розгортається в недалекому антиутопічному майбутньому.
Головний герой фільму, — архітектор Девід, який після розлучення потрапляє в готель для самотніх, — спеціальний заклад, в якому люди шукають собі партнерів. З цього моменту у чоловіка є лише 45 днів, для того аби знайти свою «половинку». Якщо по закінченню терміна Девід залишиться сам, його перетворять на тварину за власним вибором. У випадку невдачі чоловік планує стати лобстером.
Жанр «Лобстера» це суміш наукової фантастики, соціального реалізму й чогось магічно-антиутопічного. Адже як і в кожній повноцінній антиутопії в фільмі існує осередок незгодних, таких собі «Одинаків» — людей, які проживають в лісі й не планують потурати законам міста. Разом з тим «Лобстер» бере класичні елементи мелодрами й висміює їх, змушуючи переосмислювати концепт кохання, гетеро чи гомосексуальних відносин й хворобливого суспільства, зацикленого на цих відносинах.
Читайте також: РЕЦЕНЗІЯ НА ФІЛЬМ «МОЇ ДУМКИ ТИХІ»: ПОЯСНЕННЯ СЮЖЕТУ, СЕНСУ ТА КІНЦІВКИ
Пояснення сюжету «Лобстера»
![](https://i0.wp.com/blimey.pro/wp-content/uploads/2020/03/lobster_11.jpeg?resize=620%2C372&ssl=1)
Історія «Лобстера» розгортається в суспільстві де самотні люди — автоматично другосортні та не мають права на повноцінне життя, якщо не в змозі створити визначену соціальну одиницю. Гомосексуальний чи гетеросексуальний союз двох людей. І вибрати можна лише щось одне.
З первого погляду «Лобстер» це класична мелодрама. На початку фільму головного героя кидає дружина. В кінці, подолавши певні життєві випробування, він знаходить дівчину, з якою ладен провести залишок свого життя. Але те, що відбувається між початком й кінцем, так звані «життєві випробування» перевертають все з ніг на голову.
Потрапивши в готель для самотніх Девід потрапляє під прямий вплив суспільства, де кожен день без партнера, — втрачений, чи навіть безглуздий. Елемент невипинного часу (45 днів) вдало римується з реальним положенням речей. Себто, якщо вам 20 чи навіть 30 років і ви не маєте сім’ї, — це нормально. Але якщо вам під 40 чи (ого) 50, то очікується що ви вже перебуваєте в шлюбі, вирощуєте дітей чи навіть внуків, або ж, якщо все доволі сумно — маєте когось на приміті.
Під час цієї гонитви Девід повинен знайти людину, яка має хоча б одну спільну з ним ознаку. Так, наприклад, Жінка з носовою кровотечею може бути лише з чоловіком, у якого з носа тече кров. Кульгавий з кульгавою, шепелявий з шепелявою і т.д.
![](https://i0.wp.com/blimey.pro/wp-content/uploads/2020/03/662663.jpg?resize=680%2C453&ssl=1)
Люди в суспільстві «Лобстера» готові створювати пари з будь-ким, опираючись лише на поверхневі ознаки, які нібито зближують, а на ділі просто характеризують її чи його з максимально неважливої сторони. З цієї причини ніхто з героїв, окрім Девіда, не має власного імені, і кличеться по своїй провідній ознаці. Жінка з печивом, Безсердечна жінка, Плавець-одинак, тощо.
Безсумнівно, у всіх нас є різноманітні риси характеру, що творять нашу індивідуальність. І люди, які мають багато спільного можуть розраховувати на більш тривалі відносини. Але поверхневі герої «Лобстера» наділені лише однією сумнівною рисою яку шукають і в інших, таких же поверхневих героях.
Подібна сатира може здатися надуманою, але як і у світі фільму, в нашому також знайдуться люди, які прикидаються, аби здатись більш привабливим для потенційного партнера. Наприклад, щоб бути з жінкою з носовою кровотечею кульгавий чоловік починає викликати свою кровотечу навмисно. А короткозорий Девід прикидається жорстоким.
![](https://i0.wp.com/blimey.pro/wp-content/uploads/2020/03/986806.jpg?resize=730%2C438&ssl=1)
Рівно на середині фільму Девід тікає з готелю і потрапляє до одинаків, людей що вибрали самотність. Поділений на дві рівноправні частини «Лобстер» демонструє два можливих виходи з ситуації, — жити в парі, чіпляючись за найтривіальніші ознаки один одного чи в спільноті одинаків, де кожен сам по собі й навіть могилу для тебе ніхто не викопає.
На перший погляд може здатися, що правила одинаків протилежні, але в їх корені лежать ті ж абсурдні принципи, що ними керуються й жителя міста.
Спільноти пар та одинаків ідентичні. І перші, і другі жорстоко наказують за будь-які відхилення від норми, і якщо в місті тебе опечуть, то в лісі, за відсутністю тостера, — поріжуть. Норми життя одинаків проростають з загальноприйнятих норм містян, — і там, і там людину без пари вважають неповноцінною, та схильною до передчасної гибелі. Без партнера вас не буде кому спасти від маніяка чи шматка м’яса, якщо той раптом застряне в горлі.
Пояснення сенсу «Лобстера»
![](https://i0.wp.com/blimey.pro/wp-content/uploads/2020/03/01727.jpg?resize=730%2C486&ssl=1)
Для героїв «Лобстера» світ за замовчуванням ділиться на біле та чорне. Вони не здатні відкрити для себе щось нове, порушити стандартний хід речей, побачити нюанси та тонкощі, що й наділяють життя непередбачуваністю, цікавістю та приємною невизначеністю.
У світі фільму все стандартизовано. Взуття не може мати сорок четвертий з половиною розмір, людина не може бути бісексуальною або невизначеною у своїх сексуальних поглядах. Концепція «Лобстера» не допускає двозначності чи інакомислення, дотримуючись правил суспільства, яке він покликаний висміяти. Нашого суспільства.
Більша частина фільмів, книжок чи мистецтва в цілому містить в собі певний романтичний сюжет, в якому розповідається про любов до дівчини чи хлопця. На цьому зосереджена реклама, вибудована поп-культура, знято тисячі серіалів та написано тисячі пісень. Це створює хибну думку про те, що люди щасливі тільки в парі, і статус «самотній», — це щось, що потрібно змінювати, чи хоча б намагатись змінити.
Пояснення кінцівки «Лобстера»
![](https://i0.wp.com/blimey.pro/wp-content/uploads/2020/03/d1be284c1fc32674fa5bbdf29183e35a1bbede58-1024x614-1.jpeg?resize=730%2C438&ssl=1)
Під кінець фільму Девід та Жінка з короткозорістю вирішують бути разом. Вони дійсно люблять та підходять один одному. Але жінку осліплюють і Девід повинен обирати, — або позбавити себе зору також, або ж стати лобстером та потрапити в море.
Очевидно, що знайшовши справжнє кохання герой так і не знайшов виходу з нав’язаної системи, не впорався з сумнівною мораллю, яка вимагає наявності якоїсь спільної ознаки.
В кінці ми бачимо як Девід стоїть перед дзеркалом та обирає: осліпити себе ножем, або покинути жінку і стати лобстером. Фінал залишається відкритим. В титрах до фільму ми чуємо звуки моря, як натяк на те, що Девід вирішив стати лобстером.
Менш очевидний варіант — Девід осліплює себе, адже він впевнений, що саме це необхідно для щастя.
Висновок
![](https://i0.wp.com/blimey.pro/wp-content/uploads/2020/03/3-57.jpg?resize=730%2C413&ssl=1)
Що заставляє самотніх людей постійно когось шукати? Традиції, очікування близького оточення чи бажання бути як всі? Звісно, ми не заперечуємо очевидні емоціональні чи фізіологічні потреби, які можна задовольнити лише будучи в відносинах. Але де проходить межа між тим, що (чи кого) ми хочемо насправді та очікуванням суспільства, яке невпинно диктує свої правила, а в разі непокори висміює, порівнюючи нас з «бездумними» тваринами?
Дякую Вам за пояснення сенсу фільму. Так, Ви праві, досить часто ми вчиняємо на догоду суспільній думці із-за комфорту, не бажаючи навіть замислюватися про опір і тим самим стираємо свою ідентичність.