Якщо ви звикли до несмішних туалетних жартів та демонстрації жіночих принад у кожній українській комедії, то фільм “Мої думки тихі” може здатися вам справжнім одкровенням, не тільки через використання біблійних мотивів, але й через якість, яка після виходу “Свінгерів” чи “DZIDZIO Контрабас” cтала вважатися недосяжною.
Про що кіно
Молодий фрилансер Вадим типовий міленіал, що вдягається на стоці. Він живе в Києві, мріє покинути країну в пошуках кращої долі, та працює звукорежисером, записуючи людей для подальшого комерційного використання. Його роботодавець з Канади пропонує Вадиму записати звуки тварин української фауни, які потім використають у грі про Ноїв ковчег. Парубок погоджується, але навіть не підозрює, як на цю затію відреагує його мама, в якої проблем більше ніж у сина, а бажання хоронити себе заживо у 40 з хвостиком немає.
Герої “Мої думки тихі”
Головні герої фільму, — мама та син Вадим у виконанні Ірми Вітовської та Андрія Лідаговського відповідно. Відразу хочеться зазначити, що для Андрія Лідаговського це був дебют у великому кіно, тому його гра в деяких моментах може здатися не такою ідеальною, як в Ірми.
Мама Ірми це типова українська жінка за 40, якій не надто пощастило в житті, але яка любить свого сина, і терпіти не може будь-яких серйозних змін. На початку може здатися, що її маніпуляції сином, ніщо інше як егоїзм і нестача розуму. Але по ходу сюжету мама розкривається як дійсно нещасна жінка, вона щосили намагається щось змінити, але як і майже всі нещасні люди, просто не знає що і як.
Її персонажу хочеться вірити та співпереживати. Без макіяжу і зачіски, у типовому “базарному” одязі з цигаркою в руках вона виглядає як жива і реальна людина. Автори постарались і зібрали для її героїні всі можливі проблеми, починаючи з фінансових труднощів і відсутності особистого життя, закінчуючи непорозумінням у відносинах з сином, що, будемо відверті, хоч і виглядає як набір для здобуття “Оскара”, але є дійсним в непростих українських реаліях.
У свою чергу актор Андрій Лідаговський хоч і дебютував на великому екрані, прекрасно вжився в образ міленіала Вадима, втіливши такого собі сучасного хлопця-творця, який хоч і сором’язливий, м’який та добрий, але має цілком реальні плани, знає як покращити своє життя, і щосили йде до мети. Герой Андрія це квінтесенція образу бунтаря та сучасних молодих людей, які відмовляються від стандартного способу життя, віддаючи перевагу чомусь більш глобальному. Такі люди ставлять перед собою конкретні цілі й зазвичай не надто пристосовані до реалій життя за межею великих міст.
Візуалізація як головна перевага “Мої думки тихі”
Не беручи до уваги неймовірні кадри природи та тварин, ми зі всією впевненістю можемо сказати, що візуальна частина “Мої думки тихі” це краща частина фільму. По перше, на візуалізації тримаються майже всі неймовірно смішні жарти картини. Безперечно, деяким комічним ситуаціям допомагає передісторія, як от кросівки в плацкарті. Але більша частина жартів це майстерна робота продюсерів, операторів та монтажерів, що для українського кіно, – вже неймовірний прорив.
Як приклад, момент з будильником-мотоциклом, де setup (сетап), — це демонстрація будильника і дроту, який тягнеться бозна куди, і punchline (панчлайн), — дріт, який через всю квартиру, і навіть погріб, приводить головного героя до, власне, будильника, закінчуючи жарт, який не спрацював на словах, чи з діалогом.
До очевидних переваг картини також можна додати прийом match-cut, в якому один візуальний образ перетворюється в інший за допомогою монтажної склейки. Подібний прийом частенько зустрічається в роботах Дені Бойла та кращих голлівудських картинах, таких як “Форрест Гамп”, “Зелена миля” чи “Бійцівський клуб”. Та перетворення автентичного саундтреку в закадровий, прикладом якого є та сама сцена з будильником.
Приємно визнавати той факт, що режисер Антоніо Лукіч не побоявся наділити свій продукт фішками професіоналів, які для пересічного глядача хоч і виглядають як щось звичне, але для українського кіно, — майже не притаманна практика.
Сенс фільму “Мої думки тихі”
“Ти дурачок, Вадім” – Звертається до хлопця його мати. І ми відмічаємо цю репліку не тільки через не притаманне для української мови слово “дурачок“, що є прямим використанням суржику, і це добре. Але й через небажання матері Вадима прийняти його роботу та обраний спосіб життя. Вона, безумовно, бажає своєму сину всього найкращого, але ніяк не може зрозуміти, що “краще” в її розумінні, і “краще” в розумінні сина — це зовсім різні речі.
Конфлікт батьків та дітей це ключова і найбільш глобальна тема фільму. Якісне розкриття персонажів не дає нам можливості встати на чиюсь конкретну сторону. Ми розуміємо мотивацію обох сторін, співчуваємо та переживаємо за обох учасників конфлікту. Надіємось, що й у мами, й у сина все буде добре, відшуковуємо у їх образах частинки себе, приміряємо, замислюємося.
Прихований сенс фільму “Мої думки тихі”
Ми не збираємось нав’язувати вам алюзії на Ісуса Христа, розповідати про біблійські притчі й тому подібне, але саме через діалог трьох купців на початку картини, творці фільму натякають на присутність біблійних мотивів, які хоч і невиразні, але все ж є. По-перше, це зуб Христа, який продає купець. Ця сцена перекликається з лікуванням зуба головного героя.
Чи є образ Вадима алюзією на спасителя? Певно ні, але іконки в автомобілі його мами, серед яких фото Вадима, безкінечні ікони в готелях та довге волосся хлопця, — візуальні образи які наштовхують на певні цікаві порівняння.
Натякаючи на купівлю зуба купець пропонує доторкнутись до нього пальцем і чекати чуда на тижні. Так і стається, але для героїв сучасності. Вадим отримує пропозицію всього свого життя, — можливий переїзд в Канаду. А його мама, — розуміння того, що її син не збирається залишатися з нею до кінця життя, та мотивацію будувати своє щастя самій, тверезо оцінюючи ситуацію.
Пояснення кінцівки
Бажання досягнути неможливого, це звичайно прекрасно, але не тоді, коли річ йде про Рахівського криженя. Вводячи в сюжет цю рідкісну пташку творці підіймають одразу декілька болісних питань, як от наприклад винищення тварин до стадії їх повного зникнення. Або ж експорт української продукції, яка час від часу повертається і до українців, але за дорого. Останній момент фільму, де головний герой витягає зі свого закордонного пуховика пір’їну крижня метушливого, яка, по логіці ніяк не могла там опинитися, натякає не тільки на незриме провидіння, але й демонструє довгоочікувану зустріч героя з качкою, чи, хоча б з її частиною, залишаючи фінал відкритим.
Отож
Не так давно, переглянувши найкасовіші комедії українського кіно, ми з редакцією визначились у формулі ідеальної української комедії, після перегляду якої не буде тягнути блювати. По перше, це відсутність будь-яких поп-зірок замість акторів і присутність українського колориту (чи то килим на стіні, різний посуд на столі, судочки в поїздах та багато чого іншого). Демонстрація справжнього побуду сучасних українців це в першу чергу зображення реальності, якої так не вистачає в стерильних комедіях від Квартал 95, та інших сумнівних кінострічках, де і сало їдять, і хустинки носять, – але це все, будемо відверті, – пародія.
По друге, це кіно про українців, зняте українцями для українців. Себто фільм, що відображує український менталітет, не соромлячись і не приховуючи його. Левова частка сучасних українських комедій це своєрідна калька на західні фільми з україномовними акторами (подекуди — російськомовними). Ба більше, майже кожен другий фільм — рімейк. Таким чином ідеальна українська комедія це в першу чергу унікальна історія, талановиті актори та неповторний колорит, по якому без слів можливо визначити, — яка країна зняла цю стрічку.
“Мої думки тихі”, – безсумнівно прорив для українського кінематографа. Фільм вражає та надихає. Сюжет не викликає якихось сумнівних питань, героям хочеться вірити та співпереживати.
Дуже вам дякую, за таке розлоге пояснення, власне й цікавила думка початку фільму і кінцівки 🙂